Дивлячись “Ті, що летять крізь ніч”, я відчув себе пасажиром міжгалактичного рейсу з усіма ризиками космічних подорожей: тут і страх бути викинутим у відкритий космос, і легка клаустрофобія, і здогади на кшталт “а чи не псих там капітан?”. Серіал тримає у напрузі з першої хвилини, і я повністю занурився у цей похмурий космічний трилер. 🌌
Сюжет обертається навколо космічного корабля “Найтфлайєр”, що мчить назустріч загадковій формі життя. На борту — класичний набір персонажів: трохи геніїв, трохи божевільних, і, звісно, таємниці, які залишать вас роздумувати, хто насправді ворог: люди чи щось… інше.
Що сподобалось:
- Атмосфера! Це щось між “Чужим” та “2001: Космічна одіссея”. Напруга буквально просочується крізь екран. 😨
- Ефекти досить непогані, враховуючи, що це серіал, а не блокбастер. Космос виглядає велично, хочеться вдягти скафандр і махнути туди ж. 🚀
- Постановка сюжету: кожна серія кидає новий виклик, змушуючи сумніватися, чи можна довіряти хоч комусь на цьому кораблі.
Що не зайшло:
- Деякі моменти здаються затягнутими, а от фінал, як на мене, занадто поспішний. Хотілося б більше розв’язок, а не просто “кінця”. 🤔
- Персонажі часом поводяться так, ніби їм відключили здоровий глузд разом з системами корабля. Ну серйозно, якщо на борту щось надприродне, чому ви ведете себе як у підлітковому хорорі? 🤷♂️
Загалом, “Ті, що летять крізь ніч” — це як крутий літак, що трохи трусить на посадці: подорож того варта, навіть якщо дещо не ідеально. Якщо ви фанат наукової фантастики, трилерів і не проти інколи поламати голову над тим, що відбувається, цей серіал для вас. 🌠
