Ну що, друзі, Супермен і Лоїс. Серіал, який обіцяв показати супергероя у його людському вимірі — ну знаєте, щось на кшталт “супергерой вирішує проблеми з іпотекою”. Але вийшло так, ніби сценаристи самі забули, що вони пишуть, і на півдорозі вирішили повернутися до штампів із 2000-х.
Отже, сюжет: Супермен і Лоїс переїжджають до Смолвіля, щоб виховувати своїх дітей. Сімейна драма? Так, але з елементами… нудоти. Бо коли бачиш, як Кларк Кент метається між батьківськими настановами та черговим “о, червоний криптоніт знову”, то ловиш себе на думці: чи це точно той самий Супермен, якого я люблю з дитинства?
Акторська гра — так собі. Тайлер Хеклін виглядає наче намагався накачати не тільки м’язи, але й емоції, але забув, як посміхатися. Бітсі Таллок у ролі Лоїс — тягне все на собі, але їй явно бракує сценарного матеріалу, щоб дійсно засяяти.
Із плюсів: графіка, якщо закрити одне око, досить симпатична. Бої? Ну, вони є, це вже щось. Але якби на супергероїку роздавали штрафи за шаблонність, цей серіал уже б сидів у в’язниці.
Чого бракує? Сюжетної глибини. Серіал хоче бути всім одразу: родинною драмою, бойовиком, науковою фантастикою, але замість цілісної картини виходить такий собі жанровий супчик. І, до речі, а де Суперменівська харизма? У нього ж це майже суперсила! 😤
Вердикт: 5/10
Серіал для тих, хто хоче ввімкнути мозок на паузу і просто дивитися на польоти під пафосну музику. Але якщо ви шукаєте чогось більшого — скажімо, цікавих сюжетних поворотів чи влучного гумору — краще пройти повз.
Бо це Супермен, але якось без “супер”. 🤷♂️
