Скажу відразу, цей серіал — це як коктейль з елітного гумору, де бармен трохи переборщив із сиропом. Ніби все має бути круто: геніальна Тіна Фей, харизматичний Алек Болдвін, гумор про закулісся телебачення — ну, просто рай для тих, хто любить підглянути за чужими скандалами, інтригами і, звісно, бізнес-інтриганами. Але десь по дорозі цей гумористичний мікс стає… дивним.
З одного боку, жарти дійсно смішні, але частенько вони нагадують спробу розвеселити гостей на вечірці, де половина людей вже випила забагато, а друга половина намагається зрозуміти, чи їм теж сміятися. Є моменти, які здаються занадто награними, ніби персонажі дивляться прямо на тебе і кричать: «Глянь, як ми стараємося бути кумедними!» Інколи це працює, а інколи ти сидиш і думаєш: «Так, а де там мій пульт?».
Тіна Фей — безперечно, талант. Її героїня Ліз Лемон — це магніт для всіх можливих проблем, що тільки можна вигадати, і її «незграбність» здається симпатичною перші три сезони. Але далі починаєш сумніватися: вона геніальний сценарист чи просто людина, яка живе на піці хаосу? Алек Болдвін у ролі Джека Донагі — класика. Він тут як скеля, яка намагається врятувати цей комедійний корабель від потопу, і його сарказм часом просто божественний.
Однак є момент, який не дає повністю насолодитися серіалом: інколи він намагається бути занадто розумним для свого глядача. Жарти про шоу-бізнес та політику можуть здатися геніальними, якщо ви в темі, але якщо ні — втрачаєш частину контексту, а разом із ним і кайф.
Отже, «Студія 30» — це шоу з харизмою, іскрометним гумором, але не без недоліків. Його точно варто спробувати, якщо ви любите трохи абсурду, трохи мета-жартів і багато іронії. Але не дивуйтеся, якщо час від часу виникає відчуття, що ви присутні на репетиції, а не на самому виступі.
