Ну що ж, “Хелстром” — це як десерт, про який думаєш: “Ну, може, просто спробую…”, а потім доїдаєш усе, облизуючи ложку. 😏 Заявка серіалу на щось похмуре і трохи демонічне працює, як годинник, і навіть моє внутрішнє “ой, ну знову цей Марвел” змирилося десь на другій серії.
🎭 Акторська гра? Тут на диво міцно. Герої виглядають живими і, як не дивно, навіть люди з надприродними здібностями тут нагадують… ну, людей. Том Остін (Деймон Хелстром) зі своїм вічним “я бунтар, але стильний” і Сідні Леммон (Ана Хелстром) — це взагалі як брат і сестра, яких хочеться одночасно пожаліти і відправити до психолога.
🎬 Сюжет? Це, знаєте, той випадок, коли на перший погляд здається, що знову буде набір кліше: “демони тут, демони там”. Але ні, вийшло досить свіжо і інтригуюче. Тут і сімейна драма, і моральні дилеми, і навіть натяки на детектив, але без зайвого пафосу. Ще й трохи хорору докинули, щоб точно не засумував.
🔥 Візуальна частина? Атмосфера чудова. Темрява, символіка, трохи крові (але в міру, щоб не переборщити) — прямо як треба. Дивишся і думаєш: “Так, це точно не для дітей і не для тих, хто боїться темряви”.
Загалом, 8 із 10 — цілком заслужено. 🙌 Серіал на диво сподобався, хоча я очікував, що все розпадеться на типовий хаос Марвел із блискучими спецефектами і нульовою душею. Але ні, тут є історія, є герої, яких не соромно поважати, і навіть трохи внутрішніх демонів, з якими ти сам починаєш боротися (жартую, звісно, або ні).
Рекомендую для тих, хто любить похмурі історії, але без зайвого мотлоху. 👹
