Знаєте, я люблю, коли фільм одразу показує зуби. І от Полювання — це якраз той випадок, коли перша сцена буквально кричить: “Так, це буде жорстко, тримайся!” І я тримаюсь. Знаєте, фільм одразу ставить перед вами запитання: “А що, якби вас обрали для полювання, але… не ви були мисливцем?”
Сюжет закручується навколо групи людей, яких зловісна купка впливових багатіїв вирішила «відстрілювати». Причому фільм намагається хитро балансувати між сатирою і кривавим бойовиком, підсипаючи сюжету сатири, політики і соціального підтексту. От тут вже не поспориш — в Полюванні зібраний цілий коктейль, який то вибухає чорним гумором, то змушує трохи задуматись над питанням: «Чи я на своєму місці?»
Головна героїня — це окремий вид насолоди. Її непохитна, сталева витримка та холоднокровність, підживлена ледь помітною іронією, роблять її приємним сюрпризом. Героєм-героїнею? О, так. Ніколи не здається, не схиляється, і, якщо чесно, навіть трохи моторошно дивитись, як вона методично «збирає свій урожай» серед тих, хто вирішив, що люди — це просто мішені. І, зізнаюся, я насолоджувався цим холоднокровним балансом сили і хитрості.
Щодо акторської гри, то тут майже всі на своїх місцях, наче актори пройшли інструктаж: «Роби все, але не намагайся виглядати, як у драмі для «Оскара». Окремо хочеться згадати ті моменти, де з’являється легка сатира на соціальні стереотипи та політику. Не занадто нав’язливо, але з натяком — що тільки додає фільму привабливості.
Полювання — це саме те кіно, яке не боїться спірних тем і темних жартів. Мені приємно дивитися на те, що кінематограф іще здатний випускати щось сміливе, щось на межі дозволеного і захопливого. Якщо вам хочеться відірватись від реальності, розважитись і навіть трохи похмуро посміятись над тим, як цей світ може виглядати з боку — Полювання однозначно варте вашого часу.
