Ну що ж, друзі, ностальгія — штука підступна. Почав дивитися “Боруто” з великим ентузіазмом. Як-не-як, це ж продовження легендарного “Наруто”, того самого, де ми переживали разом із хлопчиком у помаранчевому костюмі всі його перемоги, падіння та рамен-залежність. І тут, бац — бачимо Наруто у дорослому житті! Президент світу ніндзя, люблячий татусь (ну, майже), все як треба. 🌟
Але що далі? Правильно, філери. О, ці філери — вони як ненажерливі сусіди, які весь час приходять на чай, але ніколи не приносять нічого цікавого. 🤦♂️ В один момент я вже ловив себе на думці, що можу прати білизну, прибирати дім і все одно не пропустити нічого важливого в серіалі.
Але чесно, є в цьому серіалі діаманти. Декілька боїв були настільки епічними, що навіть оригінальний “Наруто” нервово курить десь у кутку. 💥 Битви із використанням технік, хореографія, спецефекти — на ці моменти було приємно дивитися, і вони дали відчуття, що цей всесвіт ще має порох у порохівницях.
І тут ми підходимо до найболючішого. Як, скажіть мені, можна було зробити зі Саске і Наруто таких… слабаків? 😡 Це ж люди, які роздавали ляпасів богам і врятували світ, а тепер якісь школярі зі старшого класу можуть їх обіграти. Хто там писав сюжет? Підніміть руку, я хочу подивитися вам в очі. 👀
“Боруто” ніби грає на нашій ностальгії, але іноді ця гра заходить занадто далеко. Так, ми всі любили Наруто, але чи обов’язково було перетворювати його і Саске на хлопців, які тепер мають ховатися від проблем за спинами нового покоління?
Вердикт:
Якщо ви хочете переглянути кілька класних боїв і згадати молодість, “Боруто” згодиться. Але якщо не готові переживати за зіпсовані образи улюблених героїв і тонни філерів, краще залиште в пам’яті тільки приємні моменти з “Наруто”. 😔
Оцінка: 6/10 — за бої, ностальгію та мінімальну інтригу. Але сюжет? Потрібно терміново вчити нових ніндзя-сценаристів. ✍️
