Хто б міг подумати, що я, фанат якісних драм і наукової фантастики, колись скажу: “Цей дурний фільм мені сподобався”. Але ось ми тут, і “Супер Начо” — це магія. 🌀✨
Давайте почнемо з головного: Джек Блек у ролі мексиканського монаха, який вирішує стати реслером, — це як борщ з авокадо: абсурдно, але чомусь працює. Його костюм наче був зшитий з портьєр бабусі, а манери — як у дитини, яка з’їла трохи занадто багато цукру. І ось він на рингу: стрибає, падає, кричить — і це все в ім’я добра та сирних начос. 🌮💪
Сюжет? Що ж, це не “Інтерстеллар” з глибокими роздумами про просторово-часовий континуум. Але це і не потрібно! Бо тут важливий драйв і сміх. Є моменти, коли просто не можеш стримати усмішку, навіть якщо всередині тебе кричить критик із претензіями до сценарію. 😂🤷♂️
Іноді мені здається, що фільм взагалі створений для того, щоб ти на дві години забув про будь-які серйозні справи і просто посміявся з людей, які дуже серйозно б’ються у кольорових трусах. А якщо ще й закусити начос з сиром — взагалі ідеальний вечір. 🧀🎬
Підсумок: “Супер Начо” — це не шедевр кінематографа, але це той самий “дурний фільм”, який робить життя трішки яскравішим і веселішим. Для мене — це був ковток якогось наївного, безтурботного божевілля. І я не жалкую! 😁
