Знаєте, завжди трохи хвилюєшся, коли берешся за фільми про подорожі в часі. Їх, як і борщ на другий день, треба добре приправити: трохи наукової фантастики, кілька філософських питань, і звісно, щоб не виглядало, наче бюджет витратили лише на одну сцену з вибухом і дешеву CGI графіку. Але тут на щастя все гаразд — Проєкт «Адам» мене приємно здивував.
Почнемо з того, що це такий мікс бойовика, драми і трохи сімейного фільму. І хоч це звучить як рецепт чергової страви з американської кіностудії, з цього вийшло щось пристойне. Райан Рейнольдс у головній ролі, звісно, грає, як завжди: свій фірмовий сарказм, жартівлива зверхність і тонкий натяк на те, що йому таки цікаво в цьому проєкті. Він не надто старається бути серйозним — і це, як не дивно, працює. Не якийсь там високоінтелектуальний екшн, звичайно, але є тут той вайб, що тримає тебе в кріслі.
Сюжет обертається навколо того, як головний герой Адам випадково повертається назад у часі і зустрічає себе самого у дитинстві. Звучить майже як старий-добрий «Назад у майбутнє», але тут є більше емоційного шоку і боротьби з минулим. Бонус: він ще й намагається змінити певні обставини, які вплинули на його життя. Ну, а хто б не спробував?
Динаміка між двома «Адамами» додає фільму цікавого шарму, і, чесно кажучи, це не схоже на дешевий дитячий гумор — є моменти, де ти реально зупиняєшся і розмірковуєш над власними «молодшими я» та виборами, які довелося робити. Єдина ложка дьогтю — деякі сцени виглядають трошки примітивними, ніби вони там більше для того, щоб заповнити хронометраж. Але загалом, фільм дотепний, не переграє з мораллю і пропонує досить пристойний сюжет.
Тож якщо хочете трохи фантастики, декілька непоганих жартів і тему часу без перевантаження голови теоріями та парадоксами — Проєкт «Адам» цілком вартий вечірнього перегляду.
