Хух, друзі, це був той фільм, після якого виникає два питання: “Що я тільки що подивився?” і “Навіщо я це зробив?”. 🎥🤯
Якщо коротко, то “Ловець снів” — це кіно за романом Стівена Кінга, але, чесно кажучи, здається, Кінг і сам би не розібрався, що з цього зробили. Уявіть собі мікс із прибульців, шизової дружби, телепатії й мутантів з анального космосу. Так, я серйозно. І якщо ви думаєте, що це звучить дивно, то почекайте, поки побачите все це на екрані. 🛸👽
Фільм починається цілком пристойно — група друзів збирається на щорічний відпочинок у засніженому лісі. Спогади з дитинства, ностальгія, і тут… прибульці. Але не прості прибульці, а ті, що вирішили напасти через каналізацію організму. 😳 Так, ця інформація не змусить вас повірити в інопланетну еволюцію.
Акторський склад начебто нормальний: Морган Фрімен, Томас Джейн, Джейсон Лі. Але й вони, здається, самі не зрозуміли, у що вплуталися. Морган Фрімен виглядає так, ніби читає сценарій вперше прямо на знімальному майданчику, а Джейсон Лі просто намагається не сміятися з усього цього цирку. 🎭
Сюжет — це хаотичний мікс усього і нічого. Півтори години дивишся на спроби розказати щось глибоке й філософське, а отримуєш переварене пюре з кліше та трешу. Навіть для фільму жахів це якось занадто. 🙄
Мої враження:
Це як випадково замовити піцу з ананасом, коли ти хотів м’ясну: спочатку здається цікавим експериментом, але насправді ти шкодуєш кожну секунду, проведену з цим вибором. 🍕😅
