Іноді ти сидиш, обираючи, що подивитися, і натрапляєш на назву, яка сама по собі вже є витвором мистецтва. “Ведмідь під кайфом”. Звучить, ніби комбінація із нічного жаху сценариста та ранкового прозріння продюсера: “А чому б і ні?”
Ну що ж, заходимо в історію, засновану на реальних подіях (серйозно?), де медведик, який явно вирішив, що жити просто “на меду” — це банально, стає головним героєм фарсу. Сюжет розгортається, коли мішок із кокаїном “випадково” потрапляє в лапи ведмедя. Далі — хаос, біганина, істерика, крики та багато крові. Це, по суті, комедія з елементами жахів, де жанри так щільно сплелися, що ти не знаєш, плакати від сміху чи від абсурдності побаченого.
І ось тут я задумався: чи був цей фільм спробою показати, як наркотики шкодять навіть фауні? Чи, можливо, це метафора на нашу культуру “максимум веселощів за будь-яку ціну”? Чесно, не впевнений, бо більшу частину фільму я просто реготав.
З акторською грою все складно: іноді здається, що єдине, що їм вдалося, — не сміятися на зйомках. Але ж і передавати емоції, коли тебе переслідує ведмідь, який несе в собі бюджет невеличкої колумбійської наркоімперії, теж завдання не з легких.
Щодо сценарію — це як стрибати з тарзанки, не знаючи, чи взагалі є вода внизу. З одного боку, є моменти, які виглядають як чиста сатира на жанрові кліше, з іншого — іноді абсурд переходить межу й починає виглядати, ніби сценарій написали під час вечірки, яка тривала днів п’ять.
Висновок: “Ведмідь під кайфом” — це фільм, який не претендує бути серйозним, і це його найкраща якість. Його потрібно дивитися в компанії друзів, озброївшись попкорном і мінімумом очікувань. Він ідеально підходить для вечорів, коли хочеться просто розслабитися і подивитися щось абсолютно “відключене” від реальності.
І пам’ятайте: ніколи не кидайте наркотики в ліс.
