Гаразд, зараз з «Гнівом людським» розберемося, як з касовим апаратом в банку. Чесно кажучи, коли берешся за фільм Ґая Річі, то вже очікуєш цікавого «коктейлю» із криміналу, жорсткості та фірмового британського гумору. Тут же Річі вирішив відійти від фірмового балагану й створив щось майже по-спартанськи серйозне.
Отже, фільм «Гнів людський» занурює нас в історію героя Джейсона Стейтема – містера Ейча (вже сам псевдонім обіцяє таємничість), який влаштовується водієм інкасаторської компанії. Але це вам не типовий сценарій про бездоганну службу на користь клієнтів. Ні, тут все обертається навколо помсти, настільки холодної та методичної, що іноді стає трохи моторошно. Втім, Стейтем не був би собою, якби не додав своїм сценам розправи трошки хрипкої харизми.
У стрічці немає зайвих слів і шаблонних жартів. Актори зберігають поважні лиця, а сюжет розвивається неспішно, подібно до шахової партії, де кожен рух розрахований. Є тут і хитросплетення історії з ретроспективами, і ті самі «довгі сюжетні лінії», коли одна деталь витікає з іншої, як монета з автомата.
Але що особливо мені сподобалося – це атмосфера. Якщо ви уявляєте фільм, де кожна сцена натягнута, наче струна, і кожен кадр наповнений напруженням, то це він. Ґай Річі показав, що вміє грати і без звичного балагану, залишаючи за кадром свій «британський гумор». І хоча я чекав більше з його фірмового стилю, цей фільм доводить: іноді варто виходити з власної зони комфорту.
Якщо ви полюбляєте кримінальні драми, де навіть помста має смак професіоналізму, а герої не прагнуть жартувати на кожному кроці, то «Гнів людський» варто додати до перегляду.
