Як часто буває з науково-фантастичними фільмами про штучний інтелект, я очікував чогось на кшталт “Термінатора”: драматичної музики, блискучих роботів, що захоплюють світ, і атмосфери “людству – кінець”. Але “Атлас” мене здивував (і це приємний сюрприз!).
Дженіфер Лопез, яку всі звикли бачити або на сцені, або в романтичних комедіях, цього разу добре вписалася в роль героя майбутнього, котрий має боротися не з людьми, а з технологіями. І якщо чесно, зіграла вона тут так, що навіть забуваєш, що це та сама Джей Ло, яка співає про те, що “любов не коштує нічого”.
Сюжет, хоч і не геніально оригінальний, але побудований цікаво: штучний інтелект не виступає у ролі абсолютного зла, як це зазвичай буває. Тут немає тієї параної, що нам ось-ось знадобляться бункери і запаси їжі на 50 років. Замість цього нам показують, що технології можуть бути і нейтральними, і навіть корисними, якщо люди навчаться правильно з ними працювати. Тобто, жодних термінаторів, що раптово виламують двері вашої кухні.
Ще одна приємна деталь – це візуальна складова. Відчувається, що творці фільму намагалися зробити світ майбутнього реалістичним, а не просто “футуристичним заради футуристичності”. Ну і, звісно, сам “Atlas” як штучний інтелект викликає скоріше повагу, ніж страх. Він більше нагадує розумного напарника, а не всевидючу систему на кшталт SkyNet.
Висновок: Якщо вам набридли фільми, де ШІ неодмінно хоче знищити світ, а роботам обов’язково потрібен дозвіл на знищення всього живого, тоді “Атлас” може стати приємною несподіванкою. Це свіжий погляд на стару тему, який надихає скоріше на співпрацю з технологіями, ніж на перегони зі зброєю. І так, Дженіфер Лопез тут справді доречна!
