Ковбой Бібоп (1998–1999) – це як той старий добрий коктейль: стильний, із нотками меланхолії, але на смак трохи переборщили з льодом. 🥶🚀
Що маємо? Гурт “мисливців за головами” на космічному кораблі, який виглядає так, ніби його підремонтували в гаражі за межами орбіти Марса. Вони ганяються за злочинцями, вирішують свої внутрішні драми й іноді влаштовують собі джазові посиденьки. Так, музика тут шикарна, це правда. Саундтрек можна слухати окремо й кайфувати. 🎷✨
Що сподобалось:
- Стиль. Тут є атмосфера, яка витікає з кожного кадру. Футуризм із ноткою ретро, божевільні перестрілки, плюс кожен персонаж із вигляду міг би стати моделлю для плакатів 90-х. 🎞️
- Глибина? Є трохи. Тут тобі й екзистенційна криза, і пошук себе, і навіть питання, чи взагалі у Всесвіті є сенс. Але на рівні: “Подумай трохи, а тепер відклади це й подивися на бійку”. 🤼♂️
Що не сподобалось:
- Сюжет розмитий. Він, наче той старий рушник – щось там є, але місцями вже стерлося. Серії переважно самостійні, і тільки іноді натякають на глобальну історію. У результаті ці натяки починають дратувати, бо ти вже втомився чекати чогось конкретного.
- Персонажі. Вони прикольні, але тільки до певної міри. Всі такі трагічні, з минулим, від якого хочеться плакати, але чому я маю перейматися, якщо вони самі не дуже хочуть розвиватися? 🤷♂️
- Кінець. Так, це класика жанру, але залишає глядача з таким: “А це що зараз було?”
Моя оцінка: 6 із 10.
“Ковбой Бібоп” наче кава, яка простояла в чашці трохи довше, ніж треба: аромат крутий, виглядає апетитно, але смак — на любителя. Для перегляду під настрій і з додатковою порцією терпіння. ☕✨
