“Воно” 1990 року — це телевізійна адаптація культового роману Стівена Кінга. На жаль, попри спробу передати жах і глибину книги, серіал виглядає надто застарілим і поверхневим для сучасного глядача. Моя оцінка 2 із 10 тому, що, хоча серіал має сильного антагоніста, решта реалізації, включно з акторською грою й темпом, розчаровує.
Про що це?
У маленькому містечку Деррі група дітей, відома як “Клуб невдах”, стикається з жахливою істотою, яка приймає форму клоуна Пеннівайза. Вони змушені протистояти своїм страхам, щоб зупинити його. Через роки, уже дорослими, вони повертаються в Деррі, щоб завершити те, що почали.
Що сподобалося?
- Тім Каррі як Пеннівайз: Його виконання ролі єдине, що дійсно виділяється в серіалі. Він створює моторошний і харизматичний образ, який залишається в пам’яті. 🎈
- Спроба адаптації книги: Для телевізійного формату 90-х серіал намагався зберегти ключові елементи сюжету, хоча й із великими спрощеннями.
- Ностальгічний дух: Якщо ви дивилися серіал у дитинстві, він може викликати певну теплоту завдяки своїй старомодній атмосфері.
Що не сподобалося?
- Застарілість: Серіал виглядає дуже застарілим за сучасними стандартами, особливо візуально.
- Слабкі спецефекти: Ефекти виглядають смішно, а не страшно, що знижує ефект жаху.
- Поверхнева адаптація: Глибокі теми книги, такі як дружба, страхи й дорослішання, відчуваються недостатньо розкритими.
- Акторська гра: У багатьох сценах вона виглядає театральною й не дуже переконливою.
- Фінал: Завершення серіалу виглядає надто поспішеним і позбавленим емоційного заряду, який був у книзі.
Момент, що запам’ятався:
Сцена, де Пеннівайз з’являється у каналізації й говорить: “Усі ми тут плаваємо”, — це, мабуть, єдиний момент, який передає хоч частину жаху книги.
Підсумок:
“Воно” 1990 року — це адаптація, яка втрачає більшість глибини та жаху оригінального твору Стівена Кінга. Хоча Тім Каррі чудово справляється зі своєю роллю, загальна постановка виглядає слабкою й застарілою. Це шоу радше для ностальгічних фанатів, а не для тих, хто шукає якісного хорору.
